субота, 6 січня 2018 р.

РІЗДВО З ДІДА-ПРАДІДА


Яка ж вона Різдвяна філософія українців?
Важне є мати розуміння того, що багато традицій святкування Різдва Христового значно старші за християнство, але про це все поступово. Вони пройшли крізь віки, тісно переплелись з християнським віровченням ставши органічно одним цілим… Язичництво та християнство в площині традицій пліч-о-пліч протягом століть… Клаааас! Отже:
«ДІДУХ». 
  



Називають його різно: «дідух», «дід», «святдід», «коляда», «колядник», «король», «сонце-цар», «сніп». Він у всі віки (навіть і зараз) був головним символом Світобудови, символом Сонця в хаті, достатку, символом роду людського і в собі об’єднував (символічно) предків (коріння дідуха), існуюче покоління (стовбур дідуха), та нащадків, в тому числі ще не народжених (гілля та зерня дідуха). Колосся для «коляди» брали з першого «зожатого» або «зажинкового» (зрізаного серпом, скошеного) снопа на початку жнив та з останнього – «обжинкового». Його ні в якому разі не молотили (колос повинен мати зерно). В дохристиянську добу «сніп» в’язали саме на період святкування «Народження Сонця», щоб показати душам предків, які саме в цей час спускались з Ирію до царства живих, що рід їхній міцний, він розростається та повниться нащадками. Колосся в снопи вибирали саме добірне і багате на зерня, щоб показати, що рід живе у достатку та багатстві. На зв’язування снопів використовували саме міцне колосся, а де-не-де зустрічались «дідухи», зв’язані гіллям лози, щоб дати чітко зрозуміти душам предків, що їх рід міцний, тісно переплетений, живе у злагоді, ласці та любові один до одного, і що їх (предків) старання були не марними та життя прожиті не марно.
                                          
Зазвичай «дідух» спалювали на Івана (старий новий рік), проте, ні в якому разі не можна було його палити з зерном в колосі, тобто необмолоченим. Тому господар  йшов до січкарні і обмолочував «дідуха», старанно збираючи усе зерно з нього. Далі сам «сніп» або «колядник» спалювали, а зерно додавали до першого посіву, бо вірили, що то на добрий врожай.
Що тут скажеш?... Сильно…

А тепер ще цікавіше…
Вже в християнську добу «Дідух» завжди ставили в «Покуті» на «покутний стіл» і обов’язково чітко під «покутними Іконами», які прикрашали «Покутниками».