Чи не найголовнішим вінком в житті кожної дівчини вважався весільний вінок. Весільний вінок був останнім вінком який дівчина одягала, бо ж після одруження головний убір жінки був зовсім інший. Цей весільний «аксесуар» наділявся особливою силою оберега та пов’язувався з сонцем та сяючим небом.
Зазвичай в кожному регіоні плели свої власні, не схожі на інші весільні вінки це могли бути і вінки з квітів, балабонів чи пір’я, багато прикрашені бісером, вишивкою та стрічками, з провощеного паперу
Все, що ми маємо знати про українські вінки
Унікальний
весільний вінок зберігся у Ольги Підгородецької
В цьому
вінку бабуся Олі виходила заміж, я гадаю що ще і прабабусі в таких вінках
виходили заміж. Вінок походить з півдня Волині
(Ізяславський район, Хмельницької області, село Радошівка)
Найближчий
до голови вінок виготовлений з паперу і воску, всі інші квіти це провощена тканина, є і папір.
Такий вигляд квіти мали до реставрації.
Вінчальна ікона, в кіот якої було вкладено вінок, це 30 роки 20 ст.
Саме так зберігали весільні вінки наші бабці.
Трішки історії
На початку ХХ ст. популярними стали вінки з воскових квітів. Білі тендітні квіти, листочки і восківки поєднувались в дивовижні композиції, довершуючи образ молодої нареченої. В середині ХХ ст. такий вінок доповнюється білим прозорим вельоном, замість традиційних стрічок. Технологія вимагала ретельності і неабиякої майстерності, тому виготовлялися воскові вінки на замовлення.
До речі, у молодої, було два віночки - один в якому просила на весілля (просили
мама, просили тато...) - яскравий, кольоровий, великий, до нього робилась
спеціальна зачіска з довжелезними стрічками (биндами), а другий - білий, з
намистинок, блискіток- до вельона -фати - вже на саме весілля - до шлюбу
(розпису, насправді).
Такі весільні вінки робили на Полтавщині
Весільний стрій. Полтавщина
Середина 50-х років ХХ століття.
с. Будичани Чуднівського р-ну Житомирської обл.
Молода
із старшою дружкою під час запрошення на весілля. Обов’язковим атрибутом в
одязі молодої був рушник, яким вона підперізувалась та вінок.
Зі спогадів Раїси Цапун -
мешканки с. Будичани Чуднівського р-ну Житомирської обл.
Вінок у молодої був двоколірний: листя зелене, а
квіточки білі. Вінок зроблений із трьох ярусів. Квіточки для вінка , інколи і
листочки, обробляли воском. Такий вінок у нас називали "ґарлєнта".
Якого походження це слово не знаю, але скоріше всього не слов'янського. Коли
молода із дружкою заходила до хати, то при запрошенні говорила такі слова:
"Просили батько, мати і я вас прошу на хліб, на сіль, на коровай, на
весілля". Усіх, хто був у хаті перецілує, а
на вулиці гурт дружок співає: " З високо неба, кого дуже треба, пахущого
зілля, просимо на весілля".Більше інформації ЕТНОМАЙСТЕРНЯ КОЛО
